Дві складові досягнення результату, або що таке рішучі дії керівника (практичний приклад)

Досягти мети просто

Треба пам'ятати про дві складові

Перша складова: Відповідальність

Відповідальність - це коли рішення приймається, як угода між собою та зображенням в дзеркалі. Чітке, безповоротне рішення. Відповідальність перед
самим собою за результат.


І в разі поразки, або невиконання термінів, або коли не виходить з п'ятої спроби - звинувачувати тільки себе. 

Частіше людина скидає відповідальність та звинувачує в усьому

обставини, погане фінансування, інших людей (підлеглих), важке дитинство, бабусь, дідусів, недостатньо відповідальних батьків та лінивих учнів, МОН, який нічого не робить, вчителів, які перевантажені, владу, власну лінь (от такий я і нічого не можу зробити)

Готовність докладати багато зусиль 

Іншими словами - платити по рахунках.

Велика мета потребує багато зусиль і послідовності. Може знадобиться декілька помилкових спроб, які не призведуть до результату. І тільки наполегливість та пошук нових і нових підходів обов'язково дасть потрібний результат.

Є більш простий спосіб: точно повторити  всі дії того, хто вже досяг потрібного вам результату.
Цей спосіб і простий і складний.

Простий -тому що не треба нічого вигадувати - повтори і отримаєш гарантований результат (якщо потрудишся все повторити).

Складний - тому що повторювати чужий алгоритм страшно і часто б'є по самооцінці, тому складно погодитися, без внесення своїх "5 копійок". Але саме ці "5 копійок" можуть звести нанівець всі старання. 



Тоді треба підготуватися до того, що буде багато спроб, помилок, і доведеться не раз починати з початку.

А можна знов звинуватити в усьому

обставини, погане фінансування, інших людей, підлеглих, важке дитинство, бабусь, дідусів, недостатньо відповідальних батьків та лінивих учнів, МОН, який нічого не робить, вчителів, які перевантажені, владу, власну лінь (от такий я і нічого не можу зробити)

Ну чому в мене нічого не виходить?

 Якщо хочеться знайти виправдовування та звинувачувати... потім не треба дивуватися, що витрачені зусилля (час і гроші), які нічого не принесли, все відкотилося назад і деградує.


Доля і успіх, як особистий, так і успіх колективу, будується тільки своїми руками. Особистими руками (якщо власний), або руками керівника, або директора школи (якщо колективу).

Навчальні заклади в Україні знаходяться практично в однакових умовах. Мають однакові проблеми, однакове недофінансування і нормативи. 
Навіть, ті, які мають трохи більше грошей (спонсорських, приватних, інших), все одно не сильно відрізняються від інших.

Чому ж школи так сильно відрізняються по ступеню впровадженості технологій?  

Просто керівник не заключив угоду між собою та відображенням в дзеркалі про відповідність колективу сучасним викликам? Замість такої угоди - підібрав хороший список винуватих:

обставини, погане фінансування, інших людей, підлеглих, важке дитинство, бабусь, дідусів, недостатньо відповідальних батьків та лінивих учнів, МОН, який нічого не робить, вчителів, які перевантажені, владу, власну лінь (от такий я і нічого не можу зробити)

 Розвиток та прогрес постійно рухається чи в один бік, чи в інший.  Стояти не може. Все інше - ілюзії, за які комусь треба буде платити. 

За технологічну відсталість вчителів і школи - заплатять і вчителі і учні. Вчителі - низькими зарплатами (низько кваліфікованим працівникам багато не платять), а учні відсталістю та, врешті, теж низькими зарплатами.

 Практичний приклад:

Сільська школа, в якій безпроводний інтернет, був один на всіх вчителів старенький комп'ютер та перебої з електрикою (село), почала інформатизацію і зробила це за 6 місяців на 100 відсотків. Повна інформаційна компетентність 100% вчителів за 6 місяців.

Виступ директора школи в Дистанційній Академії Elnik