Інформаційні війни. Відповідальність перед самим собою (відео)

Важко мислити адекватно в інформаційній війні

Перше питання, яке виникає, коли ми потрапляємо між рупорами інформаційної війни - кому вірити? І відповідальність за відповідь на це питання лежить повністю на кожному з нас.


Буде людина повторювати інформацію за телевізором (тим більше знаючи, що свободи слова немає) - значить особистої думки не має, а є об'єктом маніпуляції своїм життям.

Буде людина ставитися до інформації критично і перевіряти (це ключове слово) - буде суб'єктом свого життя.

Усунення від інформації, по типу: "А, вони обидва брешуть, нікому не вірю - відчепіться від мене" - це теж усунення від управління власною думкою і управління власним життям.

Суб'єкт чи об'єкт?

Доросла (ментально) людина - завжди є суб'єктом свого життя і не дозволить собі
розслабитися, відносно інформації.
Якщо дозволити стороннім керувати тим, у що людина вірить (починаю з простого - бандерівців в Києві,  чи більш складним питанням -  віросповідання), а у що не вірити - це означає втрата контролю над своїм життям, оскільки саме це впливатиме на власні рішення і поведінку людини.

Інфантильність, патерналізм (несамостійність) - риси незрілості особистості, яка є об'єктом свого життя, всюди спираючись на старшого/начальника/командира/батьків/президента.
Такі люди частіше за все потрапляють під вплив інформаційної пропаганди, вони потребують інформаційного визначення від  старшого/начальника/командира/батьків/президента, оскільки не є суб'єктами (ніколи не визначали свого життя самі) і не вміють це робити.

Цікавий психологічний експеримент, який демонструє те, що описане вище.

Цікаво, що навіть серед малих дітей існують ті, хто є об'єктом (більшість), але є і ті, хто вже в свої 5-6 років є суб'єктом. Якщо для дітей це не є страшним, а для педагогів така риса просто неприпустима.

Педагогам особливо раджу.
Інфантильний педагог не може бути інформаційно компетентним, оскільки не може критично відноситися до інформації.




Що скажете, колеги?