Свєта! Стули пельку!

Правдива історія, розказана класним керівником.  

Імена змінені.

Останній урочистий день випускників в школі - це останній дзвоник та випускний.
Освітянське керівництво міста влаштовує урочистості для всіх випускників міста одночасно.
Свято обіцяє бути масовим.
Невелике місто районного значення нестоличної області України.

11-а, однієї з міських шкіл, на чолі з класним керівником Світланою, у піднесеному настрої, у красивих святкових вбраннях, зайняли місце свого класу на майдані. Стали рядами там, де їм показали організатори урочистостей.
Діти в святковому настрої. Класний керівник із подвоєним почуттям: суму та гордості за своїх вихованців.

Раптово...

Наче з-під землі виростає галаслива фігура пані Марії - представниці МіськВО (управління освіти), яка відразу поводиться так, наче саме вона є власником всіх шкіл міста, заодно директорів, вчителів, батьків і учнів.

Рішучим кроком вона прямує до 11-а і починає кричати на учнів, ображаючи s словами, s тоном та поведінкою.
Класний керівник, дочекавшись паузи у крику п.Марії, відводить її в сторону і просить: "Не кричіть, будь ласка, на дітей. Вони без крику все зрозуміють і стануть там, де ви скажете."

На що п.Марія голосно, з таким самим криком та наказом в голосі відрізала:
"Свєта! Стули пельку!" Так гучно, що чули не тільки учні Світлани. Чули і бачили всі.

Учні відразу замовкли. Решту свята Світлана вмовляла парубків класу не відповідати грубістю на грубість, бо вони обговорювали. як захистити свою улюблену вчительку від нікому невідомої агресорки - господарки всєя шкіл, вчителів та учнів всього світу міста.

Учні і класний керівник геть пропустили свято, яке було організоване "непосильним трудом" п.Марією і її колегами з управління.

А Світлана ввечері та вранці ще не могла забути образи при учнях та колегах всього міста і боліти це, напевно, буде ще довго...